Парламентські вибори у Великій Британії 2024

‹ 2019 Велика Британія
Парламентські вибори у Великій Британії 2024
650 місць у Палаті громад
326 необхідні для більшості
4 липня 2024
Явка: 59,9 % (▼ 7,4 %)[1]
Перша партія Друга партія Третя партія
Лідер Кір Стармер Ріші Сунак Ед Дейві
Партія Лейбористи Консерватори Ліберальні демократи
Лідер партії з 4 квітня 2020 24 жовтня 2022 27 серпня 2020
Попередні вибори 202 місця, 32,2 % 365 місць, 43,6 % 11 місць, 11,5 %
Місць до виборів 205 346 15
Місць після виборів 411 121 72
Зміна місць ▲ 209 ▼ 244 ▲ 61
Голосів виборців 9 712 011 6 814 469 3 499 969
Відсоток 33,8 % 19,9 % 12,2 %
Зміна % голосів ▲ 1,7 % ▼ 19,9 % ▲ 0,6 %
Парламентські вибори у Великій Британії 2024

Карта, на якій представлені результати виборів за партіями депутатів, обраних від кожного виборчого округу

Попередній уряд
Уряд Ріші Сунака
Консерватори
Обраний уряд
Уряд Кіра Стармера
Лейбористи

Парламентські вибори у Великій Британії 2024 відбулись 4 липня 2024 року[2]. Вони визначали склад Палати громад, яка, зі свого боку, визначає уряд Великої Британії[3][4]. Ці вибори стали першими після виходу Великої Британії з ЄС. Правляча Консервативна партія на чолі з прем'єр-міністром Ріші Сунаком зазнала нищівної поразки від опозиційної Лейбористської партії на чолі з Кіром Стармером.

Історія

Уряд

На парламентських виборах 2019 року консерватори на чолі з Борисом Джонсоном здобули переконливу перемогу[5]. Керівництво Бориса Джонсона ознаменувалось низкою скандалів[6], зокрема так званим «Патіґейтом[en]» — скандалом довкола вечірок, які проводилися за участю Джонсона та членів його уряду, зокрема на Даунінґ-стріт, та порушували суворі правила карантину через COVID-19[7]. 7 липня 2022 року Джонсон подав у відставку після того, як десятки посадовців його уряду подали у відставку на тлі скандалу довкола Кріса Пінчера[8][9]. На виборах лідера Консервативної партії, які відбулись після відставки Джонсона, перемогла міністр закордонних справ в його уряді Ліз Трасс[10]. 20 жовтня вона подала у відставку після економічної та політичної кризи, яка виникла через її реформи[11][12]. 24 жовтня Ріші Сунака було обрано новим лідером партії після того, як Пенні Мордонт та Борис Джонсон відмовились від участі у виборах керівника партії[13]. Під його керівництвом консерватори зазнали втрат на місцевих виборах 2023 року, де частину їхніх місць здобули лейбористи та ліберальні демократи[14]. За результатами місцевих виборів 2024 року консерватори посіли 3 місце за кількістю депутатів, поступившись лейбористам та ліберальним демократам[15].

Опозиція

Кір Стармер переміг на виборах лідера Лейбористської партії у квітні 2020 року, замінивши Джеремі Корбіна[16]. Ед Дейві переміг на виборах лідера ліберал-демократів у серпні 2020 року, змінивши на посаді Джо Свінсон[17]. Ґевін Робінсон[en] був обраний лідером Демократичної юніоністської партії після того, як попередній лідер Джеффрі Дональдсон[en] пішов у відставку після звинувачень у зґвалтуванні[18][19].

У березні 2024 року правопопулістська партія «Реформувати Сполучене Королівство»[en], заснована Найджелом Фараджем, оголосила про виборчий альянс із північноірландською юніоністською партією «Традиційний юніоністський голос»[en][20].

Шотландія

У лютому 2023 року, на тлі критики гендерних реформ, Нікола Стерджен подала у відставку з посади лідера Шотландської національної партії та першого міністра Шотландії після понад 8 років перебування на цих посадах, назвавши причиною відставки професійне вигорання[21]. Хамза Юсаф, який змінив її на посадах лідера ШНП та Першого міністра Шотландії[22], подав у відставку у квітні 2024 після урядової кризи, що виникла внаслідок розриву угоди про розподіл влади між Шотландської національною партією та Шотландськими зеленими[23]. Його змінив Джон Свінні[en][24].

Уельс

Після того як Валлійські лейбористи[en] отримали більшість на загальних виборах 2021 року[25], у грудні 2023 року перший міністр Уельсу Марк Дрейкфорд[en] оголосив про відставку на тлі критики введення обмеження швидкості 20 миль/год у більшості міст Уельсу та масштабних скорочень бюджету[26]. У березні 2024 року його наступником став Воган Ґетінґ[en][27].

Північна Ірландія

На виборах до Асамблеї Північної Ірландії 2022 року Шинн Фейн стала першою націоналістичною партією, яка перемогла за результатами голосування, витіснивши Демократичну юніоністську партію на друге місце[28][29]. Переможена ДЮП відмовилась ввійти до уряду, заявивши, що не робитиме цього доки не будуть виконані її вимоги щодо митних домовленостей після Brexit[30]. Відповідно до Белфастської угоди, для формування уряду необхідна участь обох партій[31]. У лютому 2024 року Мішель О'Нілл (Шинн Фейн) стала першим в історії першим міністром-націоналістом Північної Ірландії після того, як ДЮП припинила бойкот, а Емма Літтл-Пенгеллі[en] (ДЮП) стала заступником першого міністра[32].

Виборча система

На виборах обирали членів Палати громад. Велика Британія розділена на 650 округів, кожен з яких обирав одного депутата, який представлятиме його в Палаті громад. Членів Палати громад обирали за мажоритарною виборчою системою (англ. first-past-the-post (FPTP) voting system): аби бути обраним, достатньо отримати більше голосів, ніж будь-який інший кандидат[3][33]. На виборах діятиме нова карта виборчих округів, затверджена у листопаді 2023 року[34]. Це перша зміна карти виборчих округів з 2010 року[35].

Голосувати на загальних виборах має право будь-хто, хто є громадянином Великої Британії, громадянином Співдружності Націй або громадянином Республіки Ірландія з адресою у Великій Британії[3].

Позбавлені права голосувати члени Палати лордів, громадяни ЄС (окрім Республіки Ірландія, Кіпру й Мальти, які проживають у Великій Британії), засуджені особи, які утримуються під вартою, та будь-хто, визнаний винним протягом попередніх п'яти років у корупційних або незаконних діях, пов'язаних із виборами[36].

Уперше під час особистого голосування виборцям було потрібно пред'явити дійсне посвідчення особи з фотографією на виборчих дільницях[37]. Також можливе голосування поштою або за дорученням[3].

Дата голосування

Найпізніше парламент міг бути розпущений для виборів 17 грудня 2024 року, у п'яту річницю дня його першого засідання. Оскільки на підготовку до виборів дається 25 днів, наступні вибори мали відбутися не пізніше 28 січня 2025 року[3][38].

Висловлювались різні припущення щодо того, коли прем'єр-міністр Ріші Сунак призначить вибори[39][40][41][42]. У грудні 2023 року Сунак підтвердив, що вибори відбудуться у 2024 році, виключивши перспективу проведення виборів у січні 2025 року[43]. У січні 2024 року він заявив, що вибори не відбудуться раніше другої половини 2024 року[44]. 22 травня, після багатьох припущень[45], Ріші Сунак оголосив 4 липня датою проведення виборів[2].

Опитування

Очікувалось, що вибори призведуть до нищівної поразки консерваторів та переконливої перемоги лейбористів[46][47]. Відповідно до опитування YouGov, опублікованого 3 червня, Лейбористська партія отримала б 422 місця, що б перевершило розгромну перемогу лейбористів на чолі з Тоні Блером 1997 року. Консерватори, відповідно до цього опитування, отримали б 140 місць, що стало б їхнім найгіршим результатом з 1906 року[48]. Згідно з опитуванням YouGov за 13 червня, правопопулістська «Реформувати Сполучене Королівство»[en] Найджела Фараджа вперше обійшла консерваторів, які посіли третє місце[49].

Результати

Явка на виборах склала 59,9 %[1], що стало найнижчим показником з 2001 року[50]. Вибори стали першою перемогою Лейбористської партії після виборів 2005 року і поклали край 14-річному правлінню Консервативної партії. Лейбористи отримали більшість у 172 мандати і загалом 411 місць, що є другим найкращим результатом партії за часткою місць після загальних виборів 1997 року. Однак частка голосів, отримана партією у 33,8 %, була найменшою серед усіх урядів більшості в історії виборів у Великій Британії. Лейбористи стали найбільшою партією в Англії вперше з 2005 року, в Шотландії вперше з 2010 року і зберегли свій статус найбільшої партії в Уельсі[51]. Партія програла п'ять округів незалежним кандидатам, що значною мірою пояснюється позицією лейбористів щодо війни між Ізраїлем та Хамасом[52]. Консервативна партія зазнала найбільшої поразки в своїй історії, отримавши 121 місця і 23,7 % голосів. Вона втратила 244 місця, включаючи місця 12 міністрів кабінету, найбільш високопоставленим із яких став міністр оборони Грант Шаппс[53], й місце колишньго прем'єр-міністра Ліз Трасс[54]. Партія також втратила всі свої місця в Уельсі[55].

Менші партії добре виступили на виборах, частково завдяки антиконсервативному тактичному голосуванню,[56] а сукупна частка голосів лейбористів і консерваторів у 57,5 % була найнижчою в історії. Ліберал-демократи на чолі з Едом Дейві здобули найбільш значні успіхи, отримавши загалом 72 місця. Це був найкращий результат партії за всю історію[57], що зробило її третьою за величиною партією в парламенті — статус, який вона раніше мала, але втратила на виборах 2015 року. Партія «Реформувати Сполучене Королівство» отримала третю найбільшу частку голосів і здобула 5 місць, а Партія зелених Англії та Уельсу — 4 місця, що є найкращими парламентськими результатами в історії для обох партій. В Уельсі 4 місця отримала партія Плайд Кемри. У Шотландії Шотландська національна партія (ШНП) скоротилась з 48 місць до 10 і втратила статус третьої за величиною партії в Палаті громад.[58]

Партія Лідер Члени парламенту Голоси
Загалом Загалом
Лейбористська партія Кір Стармер 411 63,2%
411 / 650
 9 704 655 33,7%
Консервативна партія Ріші Сунак 121 18,6%
121 / 650
 6 827 311 23,7%
Ліберальні демократи Ед Дейві 72 11,1%
72 / 650
 3 519 199 12,2%
Шотландська національна партія Джон Свінні[en] 9 1,4%
9 / 650
 724 758 2,5%
Шинн Фейн Мері Лу-Макдональд[en] 7 1,1%
7 / 650
 210 891 0,7%
Незалежні — 6 0,9%
6 / 650
 564 243 2,0%
«Реформувати Сполучене Королівство»[en] Найджел Фарадж 5 0,8%
5 / 650
 4 117 221 14,3%
Демократична юніоністська партія Ґевін Робінсон[en] 5 0,8%
5 / 650
 172 058 0,6%
Зелена партія Англії та Уельсу Карла Денаєр[en]
Адріан Ремсей[en] 		4 0,6%
4 / 650
 1 841 888 6,4%
Плайд Кемри Рун ап Іорверт[en] 4 0,6%
4 / 650
 194 811 0,7%
Соціал-демократична і лейбористська партія Колам Іствуд[en] 2 0,3%
2 / 650
 86 861 0,3%
Альянс Наомі Лонґ[en] 1 0,2%
1 / 650
 117 191 0,4%
Юніоністська партія Ольстера Даґ Бітті[en] 1 0,2%
1 / 650
 94 779 0,3%
Традиційний юніоністський голос[en] Джим Алістер[en] 1 0,2%
1 / 650
 48 685 0,2%
Спікер[en] Ліндсей Гойл[en] 1 0,2%
1 / 650
 25 238 0,1%
Джерело: UK General election 2024 Results

Примітки

  1. ↑ а б General election 2024. Sky News (англійською) . Процитовано 6 липня 2024.
  2. ↑ а б Rishi Sunak announces UK general election for Thursday 4 July. BBC (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  3. ↑ а б в г д When is the UK general election and who can vote?. BBC News (англійською) . 6 червня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  4. ↑ How MPs are elected. The Electoral Commission (англійською) . Процитовано 9 червня 2024.
  5. ↑ How did Boris Johnson achieve his landslide victory? A visual guide. The Guardian (англійською) . 13 грудня 2019. Процитовано 8 червня 2024.
  6. ↑ The many scandals of Boris Johnson's premiership. Reuters (англійською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  7. ↑ Вечірка з наслідками. Британському прем'єру Джонсону загрожує відставка. РБК-Україна (українською) . 7 лютого 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  8. ↑ Британський премʼєр Джонсон оголосив про відставку. Радіо Свобода (українською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  9. ↑ Прем’єр Британії Джонсон відкинув заклики до відставки на тлі звільнень в його уряді. Радіо Свобода (українською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  10. ↑ Ліз Трасс здобула перемогу в перегонах за посаду лідера британських консерваторів. Інтерфакс-Україна (українською) . 5 вересня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  11. ↑ Ліз Трасс подала у відставку з посади британського прем'єра. BBC Україна (українською) . 20 жовтня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  12. ↑ Криза у Британії: Ліз Трасс звільнила головного соратника та скасувала зниження податків. BBC Україна (українською) . 14 жовтня 2022. Процитовано 14 жовтня 2024.
  13. ↑ Ріші Сунак стане новим прем'єр-міністром Великої Британії. Європейська правда (українською) . 24 жовтня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  14. ↑ Британські консерватори втрачають сотні місць на дострокових місцевих виборах. Європейська правда (українською) . 5 травня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  15. ↑ Консерватори опустились на третє місце за підсумками місцевих виборів у Британії. Європейська правда (українською) . 5 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  16. ↑ Keir Starmer wins Labour leadership election. The Guardian (англійською) . 4 квітня 2020. Процитовано 8 червня 2024.
  17. ↑ Sir Ed Davey wins Liberal Democrat leadership race. BBC News (англійською) . 27 серпня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  18. ↑ Gavin Robinson ratified as DUP leader and confirms party will not stand in Fermanagh-South Tyrone or North Down. The Belfast Telegraph (англійською) . 29 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  19. ↑ Jeffrey Donaldson: DUP leader resigns after rape charge. BBC News (англійською) . 29 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  20. ↑ TUV confirms link-up with Reform UK for general election. The Belfast Telegraph (англійською) . 16 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  21. ↑ Nicola Sturgeon says time is right to resign as Scotland's first minister. BBC News (англійською) . 13 лютого 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  22. ↑ Humza Yousaf sworn in as Scotland's leader as bid for unity falters. Reuters (англійською) . 23 березня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  23. ↑ Scotland’s leader Humza Yousaf quits. Politico (англійською) . 29 квітня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  24. ↑ New SNP leader Swinney vows fresh chapter for party. BBC News (англійською) . 6 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  25. ↑ Welsh election results 2021: Labour's road to victory in numbers. BBC News (англійською) . 8 травня 2021. Процитовано 8 червня 2024.
  26. ↑ Mark Drakeford to step down as Wales first minister. The Guardian (англійською) . 13 грудня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  27. ↑ Vaughan Gething elected as first minister of Wales. Euronews (англійською) . 20 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  28. ↑ NI election results 2022: Sinn Féin wins most seats in historic election. BBC News (англійською) . 8 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  29. ↑ Assembly election: Sinn Féin wins most seats as parties urged to form Executive. The Irish Times (англійською) . 7 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  30. ↑ NI election 2022: DUP blocks new NI government in protocol protest. BBC News (англійською) . 9 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  31. ↑ Sinn Féin scores record win in Northern Ireland as voters rage at DUP blockade of Stormont. Politico (англійською) . 21 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  32. ↑ Stormont: Michelle O'Neill makes history as nationalist first minister. BBC News (англійською) . 3 лютого 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  33. ↑ Voting systems in the UK. House of Commons Library (англійською) . 10 січня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  34. ↑ 2023 constituency boundary changes. Institute for Government (англійською) . 16 квітня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  35. ↑ Boundary changes: How the electoral impact of the new political battlegrounds are calculated. Sky News (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  36. ↑ UK Parliament. The Electoral Commission (англійською) . Процитовано 8 червня 2024.
  37. ↑ The photo ID you need to vote in UK elections. The Telegraph (англійською) . 8 червня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  38. ↑ London Playbook: Strikes hope — Budget fallout — Labour’s election prep. Politico (англійською) . 17 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  39. ↑ When could the next general election be - and what factors will influence Rishi Sunak's decision?. Sky News (англійською) . 5 січня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  40. ↑ Should we believe Rishi Sunak’s hint that the election will be in October? What the evidence tells us. The Conversation (англійською) . 5 січня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  41. ↑ Will Rishi Sunak call a general election in May?. The Times (англійською) . 4 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  42. ↑ Sunak Repeats 2024 ‘Second Half’ Line as Vote Rumors Swirl. Bloomberg (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  43. ↑ Rishi Sunak rules out a 2025 general election: ‘2024 will be an election year’. The Independent (англійською) . 19 грудня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  44. ↑ Rishi Sunak says UK election will not take place until 'second half of 2024'. Euronews (англійською) . 4 січня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  45. ↑ Speculation mounts as No 10 refuses to rule out general election announcement. The Guardian (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  46. ↑ Britons vote in election expected to deliver Labour landslide. Reuters (англійською) . 4 липня 2024. Процитовано 4 липня 2024.
  47. ↑ Labour landslide projected with dozens of Tory-held seats on knife-edge. The Guardian (англійською) . 18 червня 2024. Процитовано 4 липня 2024.
  48. ↑ First YouGov MRP of 2024 general election shows Labour on track to beat 1997 landslide. YouGov (англійською) . 3 червня 2024. Процитовано 4 липня 2024.
  49. ↑ Reform UK overtakes PM Sunak's Conservatives in opinion poll. Reuters (англійською) . 14 червня 2024. Процитовано 4 липня 2024.
  50. ↑ U.K. Election Turnout Set to Be Lowest in Over 20 Years (англійською) . 5 липня 2024.
  51. ↑ Keir Starmer names new cabinet, with Reeves as chancellor and Rayner as deputy PM. BBC News (брит.). Процитовано 6 липня 2024.
  52. ↑ Stacey, Kiran; correspondent, Kiran Stacey Political (5 липня 2024). Senior Labour figures admit stance on Gaza cost party seats. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 6 липня 2024.
  53. ↑ Liz Truss Loses Her Seat As Many Big Tory Names Get Wiped Out. Bloomberg (англійською) . 5 липня 2024. Процитовано 6 липня 2024.
  54. ↑ Former Prime Minister Liz Truss loses seat in U.K. election. www.axios.com.
  55. ↑ Rishi Sunak accepts responsibility for historic Tory defeat. www.bbc.com (брит.). Процитовано 6 липня 2024.
  56. ↑ One in five voters say they are voting tactically at the 2024 general election | YouGov. yougov.co.uk (en-gb) . Процитовано 6 липня 2024.
  57. ↑ Historic firsts from the 2024 general election in numbers and charts. Sky News (англ.). Процитовано 6 липня 2024.
  58. ↑ Labour to form new British government after election landslide. www.courthousenews.com.
  • п
  • о
  • р
Велика Британія Вибори та референдуми у Великій Британії
Парламентські
1801 • 1802 • 1806 • 1807 • 1812 • 1818 • 1820 • 1826 • 1830 • 1831 • 1832 • 1835 • 1837 • 1841 • 1847 • 1852 • 1857 • 1859 • 1865 • 1868 • 1874 • 1880 • 1885 • 1886 • 1892 • 1895 • 1900 • 1906 • 1910 (січень) • 1910 (грудень) • 1918 • 1922 • 1923 • 1924 • 1929 • 1931 • 1935 • 1945 • 1950 • 1951 • 1955 • 1959 • 1964 • 1966 • 1970 • 1974 (лютий) • 1974 (жовтень) • 1979 • 1983 • 1987 • 1992 • 1997 • 2001 • 2005 • 2010 • 2015 • 2017 • 2019 • 2024
Місцеві
1973 • 1975 • 1976 • 1995 • 1997 • 1998 • 1999 • 2000 • 2001 • 2002 • 2003 • 2004 • 2005 • 2006 • 2007 • 2008 • 2009 • 2010
Вибори в Європейський парламент
1979 • 1984 • 1989 • 1994 • 1999 • 2004 • 2009 • 2014 • 2019
Референдуми
1973 (Північна Ірландія) • 1975 • 1979 (Шотландія) • 1979 (Уельс) • 1997 (Уельс) • 1997 (Шотландія) • 1998 (Північна Ірландія) • 2014 (Шотландія) • 2016