Протести у Вірменії (2018)

Протести у Вірменії 2018
Дата: 31 березня — 8 травня 2018
Місце: Вірменія Вірменія
Привід: Підвищення тарифів на електроенергію, монополія, корупція
Результат: Спроба придушення протесту 23 червня
Проведення нового аудиту компанії «Електричні мережі Вірменії»
Сторони
Протестувальники:
  • Громадський рух «Ні грабунку»
  • Ветерани карабахської війни[джерело?]

Опозиційні політичні партії і рухи:

  • Вірменський національний конгрес[1]
  • Спадщина[1]
  • Процвітаюча Вірменія[1]
  • Дашнакцутюн[1]
  • Предпарламент[джерело?]
  • «Вільні демократи»[2]
  • Ультраправа організація «Айязн»[3]
 Уряд Вірменії:

інші:

Лідери
Вагінак Шушанян
Нарек Айвазян[2]
Давид Санасарян 		Серж Саргсян
Володимир Гаспарян
Втрати
Поранено:
14 активістів,
з них 3 — госпіталізовано
(23 червня);
Затримано:
237 учасників акції в Єревані,
12 учасників — в Гюмрі (23 червня);
46 активістів (6 липня); 		Поранено:
11 поліцейських
(23 червня);
Протестуючі перед Педагогічним університетом

Протести у Вірменії проти влади Сержа Саргсяна (вірм. Բողոքի ցույցեր ընդդեմ Սերժ Սարգսյանի) — масові громадянські акції з 12 квітня 2018 проти обрання екс-президента Сержа Саргсяна на посаду прем'єр-міністра Вірменії, яке мало відбутись 17 квітня[1]. 17 квітня Серж Саргсян 77 голосами за і 17 проти був обраний прем'єром Вірменії[6], 23 квітня був змушений подати у відставку.

Приводом для протестів стало висунення Сержа Саргсяна на пост прем'єр-міністра після змін у конституції Вірменії, проведених Саргсяном, які встановлювали передачу влади від президента прем'єр-міністру країни.

Передумови

Серж Саргсян був президентом Вірменії з 9 квітня 2008 до 9 квітня 2018 року, до цього впродовж 15 років обіймав посади прем'єр-міністра, міністра оборони, міністра внутрішніх справ і міністра національної безпеки Республіки Вірменія. Після ініційованого ним конституційного референдуму 2015 року, Вірменія була перетворена на парламентську республіку, в якій прем'єр-міністр визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики. Висування Саргсяна на посаду прем'єр-міністра викликало різке несприйняття з боку опозиційних політичних сил Вірменії, зокрема партій «Громадянський договір» і парламентської «Елк» («Вихід»).

Перебіг подій

31 березня 2018 року через Ґюмрі стартував двотижневий марш на Єреван[7].

14 квітня Республіканська партія Вірменії і АРФ «Дашнакцутюн» запропонували на пост прем'єр-міністра Сержа Саргсяна.

15 квітня протестуючі блокували площу Франції в Єревані і перекрили вулицю Абовян, де розпочали сидячий страйк. Лідер протесту Пашинян з прихильниками перекрив перехрестя проспекту Баграмяна і Московської вулиці. Пізніше опозиціонери маршем пройшли по вулиці Гераци і Налбандяна повз будівлю поліції Вірменії.

17 квітня, ще до обрання Сержа Саргсяна, опозиція оголосила про початок оксамитової революції. За словами лідера протестантів, тисячі людей підтримали акції протесту — в Ґюмрі, в Іджевані, Ванадзорі, Капані та Мецаморі почалися страйки[8].

18 квітня протестувальники взяли в облогу резиденцію новообраного прем'єр-міністра Сержа Саргсяна. Демонстранти безперешкодно пройшли до дверей резиденції. Сили поліції сконцентровані на другорядних вулицях, прилеглих до проспекту[9].

19-20 квітня протестувальники почали блокування окремих автомагістралей. На середину дня 20 квітня були затримані 160 осіб[10].

21 квітня силами правопорядку були затримані лідери протестів Армен Григорян та Давид Санасарян.

22 квітня були затримані депутати Нікол Пашинян, Сасун Мікаєлян і Арарат Мірзоян. 22 квітня проти мітингувальників силами правопорядку були застосовані світло-шумові гранати. Протести в центрі Єревана тривають, мітинг за участі десятків тисяч людей проходить без лідерів опозиції[11].

23 квітня Серж Саргсян подав у відставку[12], заарештовані лідери опозиції, у тому числі Нікол Пашинян, були звільнені[13]. Саргсян, заявив: «Нікол Пашинян мав рацію. Я помилився. Створена ситуація має кілька рішень, але на жодне з них я не піду. Це не моє. Я залишаю посаду керівника країни»[14].

2 травня відбулось голосування щодо призначення Нікола Пашиняна очільником уряду, але голосів «за» не вистачило. Після цього Пашинян закликав до продовження протестів і оголосив загальнонаціональний страйк. В результаті страйку не працювали метро, аеропорт, кілька міністерств[15]. Провладна партія пішла на поступки і на 8 травня призначила нові вибори прем'єра[15].

16 травня активісти, незадоволені роботою мера Єревана Тарона Маркаряна, захопили мерію столиці країни[16].

Результати

8 травня 2018 року відбулось повторне голосування, в результаті якого Пашинян був обраний Прем'єр-міністр Вірменії. Першим його указом стало перенесення Дня Перемоги на 8 травня і перейменування свята в День скорботи і примирення[17].

В результаті протестів опозиція домоглася обрання очільником уряду свого лідера, зовнішній політичний курс країни при цьому не змінився.

  • Нікол Пашінян дає інтерв'ю
    Нікол Пашінян дає інтерв'ю
  • Арарат Мірзоян
    Арарат Мірзоян
  • Сидячий протест
    Сидячий протест
  • Намети на площі Франції
    Намети на площі Франції

Див. також

  • Протести у Вірменії (2015)
  • Протести в Казахстані (2022)
  • Протести в Білорусі (з 2020)

Примітки

  1. ↑ а б в г д Протести у Вірменії. Логіка нерозв'язаного конфлікту. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 17 квітня 2018.
  2. ↑ а б На проспекте Баграмяна появятся группы по 10 человек. 30 червня 2015. Архів оригіналу за 2 липня 2015. Процитовано 30 червня 2015. (рос.)
  3. ↑ «Електричний Єреван» не хоче порівнянь із київським Майданом. 28 червня 2015. Архів оригіналу за 2 липня 2015. Процитовано 28 червня 2015.
  4. ↑ Ереван: горячий асфальт, «замороженные» тарифы. 28 червня 2015. Архів оригіналу за 1 липня 2015. Процитовано 28 червня 2015. (рос.)
  5. ↑ Акции протеста в Ереване перекинулись на регионы Армении. 23 червня 2015. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 23 червня 2015. (рос.)
  6. ↑ Серж Саргсян избран премьер-министром Армении [Архівовано 18 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  7. ↑ Никол Пашинян начал 14-ти дневное шествие от Гюмри до Еревана против Сержа Саргсяна и РПА [Архівовано 18 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. ↑ Протести у Вірменії: опозиція оголосила про початок оксамитової революції. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 17 квітня 2018.
  9. ↑ Протести у Вірменії: учасники акції взяли в облогу резиденцію прем'єра. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 18 квітня 2018.
  10. ↑ В Єревані тривають протести прибічників опозиції, більш ніж 160 осіб затримано. Архів оригіналу за 20 квітня 2018. Процитовано 20 квітня 2018.
  11. ↑ Десятки тысяч человек вышли на антиправительственный митинг в Ереване. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 22 квітня 2018.
  12. ↑ Після масових протестів прем'єр-міністр Вірменії пішов у відставку (відео). Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  13. ↑ Нікола Пашиняна звільнили з-під варти: як це було. armeniasputnik.am. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  14. ↑ «Я був не прав»: Серж Саргсян звернувся до народу Вірменії в останній раз як прем'єр. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 16 травня 2018.
  15. ↑ а б Перемога єреванського майдану: чому здалася влада Вірменії та як діятиме Москва [Архівовано 5 травня 2018 у Wayback Machine.], Європейська правда, 3 травня 2018
  16. ↑ У столиці Вірменії активісти захопили мерію. Архів оригіналу за 16 травня 2018. Процитовано 16 травня 2018.
  17. ↑ Першим указом Пашиняна стало перенесення Дня Перемоги на 8 травня і перейменування свята в День скорботи і примирення [Архівовано 14 травня 2018 у Wayback Machine.] // День. — 2018. — 9 травня. — 22:31.

Посилання

  • Ուղիղ միացում Երևանից | LIVE from Yerevan | Прямая трансляция из Еревана
  • Перемога єреванського майдану: чому здалася влада Вірменії та як діятиме Москва [Архівовано 5 травня 2018 у Wayback Machine.]