M61 Vulcan

M61 Vulcan
M61A1 Vulcan з полум'ягасником, який використовується в контейнері SUU-16/A
Тип	Роторна гармата
Походження	США
Історія використання
На озброєнні	з 1959
Оператори	США, члени НАТО, Південна Корея, Саудівська Аравія, та інші партнери США
Війни	Війна у В'єтнамі Ірано-іракська війна Війна в Перській затоці Війна в Афганістані (2001—2021) Війна в Іраку (2003—2011)
Історія виробництва
Розробник	General Electric
Розроблено	1946
Виробник	General Dynamics
Варіанти	M61A1, M61A2
Характеристики
Вага	M61A1: 112 кг M61A2: 92 кг (легкі стволи), 103 кг (важкі стволи)
Довжина	1827 мм
Довжина ствола	1520 мм
Набій	20×102mm Vulcan
Калібр	20 мм
Стволи	6 стволів
Дія	роторна гармата з гідравлічним приводом
Темп вогню	6000 пострілів за хвилину[1]
Дульна швидкість	1050 м/с зі снарядом PGU-28/B
Дальність вогню
Ефективна	3000 м
Система живлення	Ремінна (стрічкова) або безланкова система подачі
M61 Vulcan у Вікісховищі

M61 Vulcan — 20-мм швидкострільна шестиствольна авіаційна гармата з обертовим блоком стволів. Гармата має пневматичний або гідравлічний привід, повітряне охолодження стволів. Стріляє 20×102 мм снарядами з надзвичайно високою швидкістю (зазвичай 6000 пострілів за хвилину). Понад 60 років гармата ставиться на американські бойові літаки, а також іншу бойову техніку^[2].

Спочатку M61 вироблялася компанією General Electric. Після кількох злиттів і поглинань з 2000 року її виробляє компанія General Dynamics^[2].

Наприкінці Другої світової війни США почали дослідження в галузі створення більш ефективного гарматного озброєння для реактивних винищувачів. Через збільшення швидкостей польоту були потрібні більш скорострільні гармати. У Німеччині були захоплені зразки револьверних одноствольних гармат (Mauser MG213C), що мали велику швидкострільність, яка, проте, була обмежена системою подачі патронів, перегрівом і зносом ствола. ВПС США були потрібні більш ефективні гармати, армія хотіла щось, що поєднувало б надзвичайно високу швидкість стрільби з винятковою надійністю^[3]. Фірма General Electric Armament Division почала розробку багатоствольної гармати по старій схемі Гатлінга. Оригінальна гармата Гатлінга не набула поширення через велике споживання потужності приводу обертання блоку стволів, проте реактивні винищувачі кінця 1940-х років володіли потужними електричними і гідравлічними системами, що дозволяло застосувати на них багатоствольні гармати^[4]. Багатоствольні гармати порівняно з револьверними мають меншу швидкострільність у розрахунку на один ствол, але більшу для всієї гарматної установки.

Повітряні сили США уклали контракт з фірмою General Electric в 1946 році для розробки в рамках проєкту «Project Vulcan»^[5], шестиствольної гармати зі скорострільністю 6000 пострілів на хвилину. У Європі після Другої світової війни набули поширення 30 мм гармати з більш потужними снарядами, в США було прийнято рішення застосовувати 20 мм гармати, що мали меншу масу, але великі швидкострільність і дульну швидкість. Перший прототип гарматної установки, T-171, був створений фірмою General Electric в 1949 році.

У 1956 році на озброєння ВПС США була прийнята авіаційна гармата M61 Vulcan під набій 20×102 мм з електрокапсульним займанням. M61 — шестиствольна гармата з гідравлічним приводом, що має два режими вогню: 4000 і 6000 постр / хв. При випробуваннях надзвукового винищувача F-104 Starfighter було виявлено ряд труднощів і відмов, пов'язаних із 20-мм гарматною установкою Т171 «Вулкан». Труднощі були викликані затримками в системі ланковий подачі патронів, і небезпекою, що подається окремими ланками. Для модернізованого варіанту гармати М61А1 була розроблена безланкова система подачі патронів. Гармата М61А1 стала пізніше стандартним озброєнням американських винищувачів^[6].

M61 також є основою для системи ППО ближньої дії Mk 15 Phalanx ВМС США та системи M163 VADS Vulcan, яка використовує варіант M168^[7].

Боєприпаси для гармати випускаються на заводі Olin Ordnance у Сент-Пітерсберзі, Флорида.^[6]

Легша версія гармати «Вулкан», розроблена для використання на F-22 Raptor, позначена як M61A2, механічно така ж, як і M61A1, але з тоншими стволами, щоб зменшити загальну вагу до 92 кілограмів. Ротор і корпус також були модифіковані для видалення будь-яких металевих деталей, які не є абсолютно необхідними для роботи, а деякі металеві компоненти замінені на легші матеріали. Ця версія також використовується на F/A-18E/F Super Hornet^[8]. Легші стволи M61A2 дозволяють дещо вищу швидкість стрільби, до 6 600 пострілів на хвилину^[9].

Вулкан був вперше використаний в повітряному бою 4 квітня 1965 року, коли чотири винищувачі ПС Народної Армії В'єтнаму МіГ-17^[10] атакували групу з 10 літаків North American F-100 Super Sabre (два з яких були призначені для метеорологічної розвідки), що супроводжували 48 F-105 Thunderchief, озброєних гарматами M61A1 Vulcan та завантажених бомбами. Лідер МіГів і єдиний, хто вижив з чотирьох, капітан Чан Хань, повідомив, що американські винищувачі переслідували їх, і що F-105 збили три його літаки, вбивши лейтенантів Фам Гіая, Ле Мінь Хуана і Чан Нгуєн Нама. Капітан Дональд Кілгус, пілотуючи F-100, отримав офіційне підтвердження ймовірного знищення за допомогою своїх чотирьох 20 мм гармат М39 під час зіткнення; проте жоден інший американський пілот не повідомляв про знищення МіГів під час бою, залишаючи відкритою можливість того, що щонайменше два МіГ-17 могли бути збиті їх власними засобами ППО^[11][12][13].

Перше підтверджене знищення з гармати Вулкан відбулося 29 червня 1966 року, коли майор Фред Трейсі, пілотуючи свій F-105 з 421-ї винищувально-бомбардувальної ескадрильї, випустив 200 20 мм снарядів у МіГ-17, який щойно випустив 23 мм снаряд, що пройшов через його кабіну. Коли МіГ ПС Народної Армії В'єтнаму пролетів перед ним після атаки, Трейсі відкрив вогонь^[14][15].

Гармата була інтегрована в новіші варіанти F-4E Phantom II, які активно використовувалися під час війни у В'єтнамі. Спочатку F-4 був розроблений без гармати, оскільки вважалося, що ракети зробили гармати застарілими. Бойовий досвід у В'єтнамі показав, що гармата може бути ефективнішою, ніж керовані ракети в багатьох бойових ситуаціях, і що зовнішньо встановлена гармата була менш ефективною, ніж внутрішня; перше покоління гарматних контейнерів, таких як SUU-16, не було синхронізоване з прицілами винищувача. Покращені контейнери були автономними і належним чином синхронізовані з прицілами, тоді як версії F-4 для ВПС були поспішно оснащені внутрішніми гарматами M61 у видному обтічнику під носом, задовго до закінчення війни (флотські «Фантоми» ніколи не отримували гармат, продовжуючи покладатися лише на ракети класу «повітря-повітря»). Наступне покоління винищувачів, побудованих після В'єтнаму, мало вбудовані гармати M61^{[16][17][18][19]}.

Нижче перераховані літальні апарати-носії гармати ^[6]:

• A-7 Corsair II
• AH-1 Cobra
• AC-130 Spectre
• F-14
• F-15 та F-15E
• F-16
• F/A-18
• F-22

• GAU-8 Avenger
• GAU-12 Equalizer
• M134 Minigun
• M163 VADS
• M167 VADS
• Mk 15 Phalanx

п о р Сучасні роторні гармати    Німецька імперія 7,92×57 мм Fokker-Leimberger    Китай 7,62×54 мм R CS/LM12 Hua Qing Minigun Різна зброя калібру 7,62×54 мм 12,7×108 мм CS/LM5 Різні роторні гармати калібру 12,7×108 мм 14,5×114 мм Різні роторні гармати калібру 14,5×114 мм 30 мм Type 1130 CIWS Type 730 CIWS    Іран 7,62×51 мм Akhgar 12,7×108 мм Muharram 23×115 мм Asefeh    Польща 12,7×99 мм WLKM    СРСР/ Росія 7,62×54 мм R Слостін ГШГ 12,7×108 мм ЯкБ-12,7 23×115 мм ГШ-6-23 30×165 мм ГШ-6-30    США .22LR Пістолет-кулемети 5,56×45 мм НАТО XM214 Microgun 7,62×51 мм НАТО XM133 Minigun M134 12,7×99 мм НАТО GAU-19 20×102 мм M61 Vulcan M195 M197 XM301 25×137 мм GAU-12 Equalizer GAU-22/A 30×113 мм XM188 30×173 мм GAU-8 Avenger GAU-13/A 37×219mm/35×228mm T250

1. ↑ » 20mm M61A1/M61A2 Gatling Gun.
2. ↑ ^{а б} M61 20mm cannon. Federation of American Scientists. 23 April 2000. Архів оригіналу за 14 December 2001. Процитовано 28 лютого 2009.
3. ↑ https://archive.org/stream/The_Machine_Gun_V5/The_Machine_Gun_V5_djvu.txt M61 Al, CHAG, and GAU-8/A Machine Guns, History of Vulcan
4. ↑ Elec key Gatling (image). US: Image shack. Архів оригіналу (JPEG) за 25 July 2011. Процитовано 5 September 2010.
5. ↑ Wahl, Paul F; Toppel, Donald R (5 October 2005) [Arco Publishing Company, New York, NY, 1965]. The Gatling Gun. Aircraft Armament & Small Arms Product Support Integration Directorate. Архів оригіналу за 21 вересня 2008. Процитовано 28 вересня 2008.
6. ↑ ^{а б в} Long Range Acquisition Estimates (FY 91 Base Year Projections) [Архівовано 2019-02-08 у Wayback Machine.]. — Washington, D.C.: U.S. Government Printing Office, 1990. — P. 28 — 549 p.
7. ↑ M163 Vulcan. Архів оригіналу за 12 January 2017. Процитовано 23 May 2019.
8. ↑ F/A-18E/F Super Hornet Maritime Strike Attack Aircraft, Projects, …features new lightweight gun system is the General Dynamics M61A2, which has a switchable firing rate of 4,000 or 6,000 rounds per minute and a fully integrated linkless ammunition feed system
9. ↑ GAU-4 20mm Vulcan M61A1/M61A2 20mm Automatic Gun. Federation of American Scientists. Архів оригіналу за 25 June 2017. Процитовано 4 January 2018.
10. ↑ Toperczer (MiG-17/MiG-19 Units) p. 65
11. ↑ Hobson p. 17
12. ↑ Anderton p. 71
13. ↑ Toperczer (MiG-17/MiG-19 Units) pp. 30, 31, 88
14. ↑ McCarthy Jr. p. 38, photograph of 23 mm cannon exit hole on Maj. Tracy's F-105
15. ↑ Michel III p. 56
16. ↑ F-16 Fighting Falcon. Архів оригіналу за 13 December 2018. Процитовано 5 December 2018.
17. ↑ F-15 Eagle. Архів оригіналу за 8 December 2018. Процитовано 5 December 2018.
18. ↑ F-14A Tomcat | National Naval Aviation Museum. Архів оригіналу за 5 December 2018. Процитовано 5 December 2018.
19. ↑ Boeing: Historical Snapshot: F/A-18 Hornet Fighter. Архів оригіналу за 5 December 2018. Процитовано 5 December 2018.
20. ↑ McCarthy Jr. pp. 148–57. Excludes combination air-to-air missile/gun kills.
21. ↑ McCarthy Jr. p. 38
22. ↑ Campbell & Hill p. 43/photo of his F-105 plate # 213
23. ↑ Davies, Osprey #45, p. 86
24. ↑ Michel III pp. 181, 267
25. ↑ Davies, Osprey #55, pp. 37–38